Finita la comedia

Як і було обіцяно, це - остання частина. Я можу сказати "Слава Богу" - "закінчено мій довгий труд" і спочити на лаврах (доречі, п. Коноваленко - де мій лавр?).

Але я прошу у Вас хвилинку уваги - нам ще потрібно:
- згромадити каміння (адже на все свій час);
- зробити висновки;
- і попрощатись.

Треба - то треба - поїхали!

Закінчення пригод

А закінчення тьм'яне і не багате на події. Та фактично все уже і закінчилося в попередній "серії" і це тільки жалюгідні відгуки.

Щодо нововідкритої справи. Її, як і передбачалось (пам'ятаєме - мистецтво передбачення) успішно закрили. Виявилось (цілком несподівано) що така сама справа уже розглядалась тим самим судом... Ще один тупорилий прийом в стилі наших судів (ой, прохопився!) цирків - звісно, цирків. Спочатку доповнення відхиляються "бо це инша справа" потім справа закривається - "бо це та сама справа", а саму справу можна і не розглядати. Класно! На, це і називається, досвідчений суддя (тьху ти) циркач - звісно, циркач.

Що ще?

Пан Чекманюк пропнувся (в четверте) на міські голови... Хе, пропнувся... "населення продемонструвало зрілість" "більше за 2/3"... Звісно, а як же? У мене тільки одне питання - він хоч вмерти хоч взагалі хоч колись збирається?

Касаційну скаргу я написав... Надіслав до суду. Прийшла відповідь (здогадуєтесь? так, так) - касатор пропустив термін, ля-ля... Хіба це має якесь значення? Але, так, для повноти картини...

То, шановний, пригоди мої закінчено - на часі

Висновки

Суд

Що таке український суд (цирк, звісно, але хай уже буде так)? Чи це є влада? (На, знаєте, то инколи так кажуть - "суд -- третя влада") Відповідь коротка - ні. Варто просто поглянути на приміщення, де вони розташовані. От подивіться на податкову - це влада. На державні адміністрації - і це влада. Але подивіться на наші суди - це притулок для кволих духом.

От то ці вмериканці! На хіба то люди? Вони кажуть "Vb yt [jxtvj vfhyedfnb xfc e dfib[ ghjlf;yb[ celf[!" От у них і мова - на хіба то можна зрозуміти; перекладаю "Ми не збижаємось мажнувати час у ваших пжодажних судах!".

Вони кажуть у нас продажні суди! Це неправда! Які ж вони продажні? Вони просто такі. На просто от такі у нас суди. Українські. Це національні особливості. Можна сказати, це такі собі Особливості вітчизняного судочинства (див. хоча б Франка - Перехресні стежки).

То що таке наші суди? Це досить убога бюрократична установа, це якась помісь канцелярії з цирком і божевільнею. Відміннсть від властиво цирку тут така що місцеві циркачі не ускладнують собі життя розмалювуванням пики, місцеві акробати перевертаються не підводячись з землі, а місцеві жонглери не завше пам'ятають що підкинули кульку, годі казати її упіймати... Відмінність від божевільні - те що ці осіби офіційно вважаються психічно здоровими. Тимто і не задовільняється суд особистим божевіллям - щосили намагається пошити у дурні всіх - позивачів, адвокатів, експертизерів, тощо. Це не просто бажання не залишатись на самоті - це пошук виправдання - адже коли всі дурні - хіба то вада?

А що ще могло бути? Про національні особливості ми уже згадали. Але ті трикляті советські роки? Яке уявлення про справедливість, дотримання закону, таке інше (про що уже нудить казати) могли зберегтися у ниших судовців? Хто ще окрім психологічних вурдалаків-перевернів міг залашитись там? Адже наша правозахистна (прости Господи!) система походить цілком звідти.

Наш суддя це бюрократ - зі притаманним світоглядом, з відповідними уявленнями про належність. Він не владник, він не домагається і не захищає свою владу, він захищає своє місце, відповідно єдине що його цікавить. Дайте нам більше незалежності, у нас маленька зарплата - канючать.

Нічого иншого бути і не могло. А останні роки, весь наш бандитський капіталізм? Коли справа вирішувалась так - 2000$ прокурору, 500$ судді. Та навіть якби не захотів суддя брати - то куди йому подітись то з підводного човна! Змусили б або зробили дуже боляче.

Якби навіть сталося таке диво - потрапила б на посаду судді норальна людина, то щодня спостерігаючи кричущу безодню (а уже вони то мали нагоду побачити) між задекларованими правами і фактичним безправ'ям - яка нормальна свідомість могла то витримати. Та навіть якби здорова людина якось випадково порапила б у те середовище невдовзі вивтікала б звідти голосячи -- ґвалт -- божеволію!

Та наскільки можна зрозуміти таких ментальних драм (принаймні у більшості випадків) не відбувалося. Чужі тут не ходять, а ті що свої уже "на системі". Це спеціальні люди - люди спеціального добору.

Тимто і поширена тут Система Д. Инколи пишуть так - "система д". Це неправильно. Тут потрібна саме велика літера. Дуже велика літера "Д". Адже ми поважаємо наше правосуддя (прости Господи!)? Чи не так? Адже в даному разі це не просто літера. Це онтологічне одкровення нашої судової системи.

Очі раптом набувають косинки, рухи незграбності, верзе щось таке - на перший раз побачиш - скажеш - на олігофрен олігофреном. І помилишся. Це не олігофрен. Це український суддя практикує систему Д. А що йому ще робити?

Вони мали вибір працювати і здуріти або звільнитись і залишитись у доброму глузді - вони вибрали перше. Та, властиво, чи мали вони вибір?..

Ключове питання

Десятки разів повертаючись чи то до тексту судового рішення, чи то до "обґрунтування", чи до ухвали апеляційного суду я спотикався в одному місці (узагальнено): "...позивач не довів що відповідач використовує програму...". Чому суд взагалі отрумує можливість, вважає за можливе, за загально допустиме кліше таку фразу? Адже попри очевидну абсурдність такої заяви вона виявляється не тільки допустимою але і загальною, сприманою як "саме так і мусить бути", як ключова фраза якої уже цілком достатньо.

Кожного разі коли я це читаю я відчуваю зростаюче обурення, роздратування, але за тим щось більше. То що мене тут дратує? Бажання суду зробитии з тебе дурня? Простота абсурду? Цинічність брехні? Необгрунтованість такої заяви? Те, що єдиним поясненням своєї брехні суд висуває чергову брехню? Те, що людина не обізнана прочитавши це, може навіть повірити (справді, ну не довів - то чьо хочєш?) - підлість? Зневага? Безкарність цього скотства? Профанація доводження? Наруга над духом правди? Глум над ідеєю правосуддя?

Попри розмаїття гадок - я не знаходжу того що шукаю. Все ніби різною мірою правильно - але...

Уявімо собі ситуацію: математик (бо коли йдеться про доводження ця асоціація, погодтесь, на похваті) заявляє що щось там довів. Але високий суд цого колег заперечує це. Але для того, ті хто запречують, повинні спочатку послухати доводи метематика, вивчити його доказ, і тоді вказати на помилки у ньому. Так? Годі казати - ані брехні, ані завідомого намагання заплутати тут не може бути (або я пагано знаю математиків:). Але неправильність доказу у свою чергу повинна бути доведеною.

Натомість, (уявімо), високий суд заявляє "А не довів теорему А". На цьому все. Більше того, по цьому повинно вважатись що "А насправді не довів теорему А". Дебілізм. Той, хто доводить при цьому може казати, все що завгодно. Яке це має значення коли можна відказати просто - а не довів - і все!

Мені ясно що те, що написано, це і не приймалося всерйоз тими хто це писав. Вони просто робили свою звичну роботу. Але гаразд, хтось же за ними має наглядати. І таки оскаржувати хоч якість рішення - на що б хоч видимість роботи створювати. І ті, хто цей дебілізм писали звісно знають про це. І однаково пишуть - то значить знають - їм ніц не загрожує.

Переглядаю вкотре - НЕРОЗУМІЮ! П. Коноваленко - може Ви розумієте то поясніть мені. Будьласка.

Адвокати

Не можу не згадати про цію братию. Бо наспілкувався з нею добре. Не те що би репрезентативна виборка, але... Можливо, я повторююсь, але у мене склалося враження: адвокати - це такий різновид шахрайства.

Ви можете сказати мені не пощастило, бувають гарні адвокати (я не про зовнішність)... Тоді одне уточнення - Жуков це гарний адвокат? якщо так - гарних не має.

Надто забаляє мене метатональність нашого "спілкування":
- Ля-ля?
- ля
- Ля-ля-ля?
(неміє відповіді)
- Ля-ля?
(неміє відповіді)
І так у циклі. Ні, але навіщо тоді першого разу відповідати?

Звісно, наперед знати не можна, але ретроспективно, якби я брався за цю справу зараз (це неймовірно, але) то чи потрібно було б мені звертатись до адвокатів? Чітка відповідь - НІ. Повторюсь - до адвокатів звертатись НЕ потрібно.

Єдине куди дивиться адвокат - у вашу кишеню - чи можна ще щось звідти потягти. На чого це раптом повинна була б цікавити його ваша справа якщо він завше може щось прибрехати і отримати гроші так.

От наприклад п. Ш. (великий адвокат) мені каже "А где-то в процесуальном кодексе есть такая норма - презумпция вини відповідача". (правда класно?) І звертається з тими словами до своєї колеги - та цілком погоджуєтсья - просто каже зараз не пригадує де саме. Тобто тут уже не залишилось у людей уявлення - пагано брехати - у них це уже нормально, це так вони працюють... Або "Да, мне есть что сказать в апеляціонном судє!" - коли доходить справа до суду раптом виявляєтьсящ що їй уже ніяк. Ну зовсім ніяк. Справити враження - о, тут адвокат буде сильон! Це в суді він якось раптово зів'яне.

Як я уже сказав - адвокати це різновид шахраїв. Докази? Ще потрібно докази? о то ви шановний читаче, певно адвокат! На тоді одне питання - чи хоч хтось з адвокатів не бере грошей якщо він програв справу. У мене якось ніхто не питає скільки я працював що б зробити програму. Є програма є гроші. Немає програми - нема грошей.

Отакої - я раніше і не помічав - у справу виявляються "грають", бо як інакше можна її "програти" - чому б тоді не підкинути кості?.. і в бюджет економія...

Гаразд, коли можна звертатись до адвокатів? - коли Ви є (не вважаєте себе, а є) більшим шахраєм. Тоді можна. Инакше ні. І ще - гроші тільки після того, і тількі якщо є результат. Ви знаєте таких адвокатів які беруть за результат? Мені такі не відомі.

Коротше про наших адвокатів можна сказати те що і про всю нашу правоохоронну (прости Господи) систему - г. бджоли - г. мед.

Позивач

На, саме так все і було. То що ще мені казати? Тим паче про себе - якось не чемно...

Для того, що б братися за такі справи треба бути жирним, дуже жирним і впливовим. І мати багато грошей. От наприклад, якби це я незаконно користувався комп'ютерною програмою яку створив міськвиконком (такого в принципі не буває, але у нас може бути) о, тоді! Тоді мені б таки посидіти тро' у холодній.

Коротше авторське право тут зовсім не до чого - якщо до тебе потрібно дорватись - дорвуться. Буде закон, не буде закону - ну щось придумають. От комп'ютерні клуби (якими так по-бітьківськи заопікувався раптом п. Бернатович) це то. З них можна дерти. От то і деруть.З банків деруть? З державних установ деруть? Та ні в якому разі! Бо гроші і влада. То що потрібно що б не дерли? Влада. Або гроші. Або і то инше. І побільше. І того і другого.

Сміх і гріх! Я коли в міліцію з заявою звернувся у мене брав показання (по иншій справі) один мент - брав показання у мене саме в ролі автора програми, тієї самої щодо незаконного користування якою я подавав позов. Отже однією рукою міліція пише мені відписку - ознак злочину не виявлено - другою бере у мене показання як у автора програми, якою користується відповідач! Все нормально (??).

А, коротше (а то всі і так знають а я тут розписався) вам потрібні: Влада. Або гроші. Або і то инше. І побільше. І того і другого.

Поясню також навіщо (для самих маленьких): влада - що б трошки натиснути (а сильно і не потрібно). Гроші - що б заплатити суддям, ментам,..

Ще можна заглянути на ділянку WIPO - поцікавитись розцінками.

Резюме

Спроба відстоювати своє авторське право у суді приречена на провал через відсутність такого.

Подяки

П. Коновалеко, Ви чудовий співрозмовник - ти йому десять слів - він тобі слово, ти йому сто - він тобі два...

Отже, я Вам хочу подякувати за, можливо, мимовільне, співавторство. А також за натхнення - адже Ви у мене так нібі в ролі Музи.

Дякую також суддям, адвокатам, місцевій владі, ментам, прокурорам за те що слухняно позували.

Дякую Інтернету за море інформації. Дякую його творцям. Дякую Богу.

Адже труд мій закінчено, і, наскількі можу бачити закінчено вчасно - переглянув попередні серії - оформлення кращає, зміст навпаки - час закінчувати. На все свій час.

Зрештою, я хочу подякувати собі - за те що так гарно все написав.

(кінець)

Я з Вами прощаюся, на все добре.

Олександр Лихо (с:\) 2002 ()